НІЧ ЯКА МІСЯЧНА
==================
Песня из к/ф "В бой идут одни "старики"
Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай.
Вийди коханая, працею зморена
Хоч на хвилиночку в гай.
Ти ж не лякайся, що ніженьки босиі
Топчуть холодну росу.
Я ж тебе рідная аж до хатиноньки
Сам на руках віднесу.
Сядемо вкупочці біля хатиноньки
і над панами я пан.
Глянь, моя рибонько, срібнею хвилею
Котиться в полі туман.
-----------------------------
"Народный" вариант стихотворения М.П.Старицкого
===========================================
Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядемо вкупочці тут під калиною -
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелеться полем туман.
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
Небо незміряне, всипане зорями, -
Що то за божа краса!
Перлами ясними ген під тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що ніженьки босі
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - ні вітру, ні хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть підслухати
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала, -
Ані шелесне в гаю.
Сплять вороги твої, знуджені працею, -
Нас не сполоха їх сміх.
Чи ж нам, окраденим долею нашею,
Й хвиля кохання - за гріх?
--------------------------------------
ВИКЛИК
Михаил Петрович Старицкий
============================
Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай...
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною -
І над панами я пан...
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелеться полем туман;
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;
Небо незміряне всипано зорями -
Що то за Божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.
Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько:
Тепло - ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;
Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала -
Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх...
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання - за гріх?
1870
