Віктор Павлік Світку мій високий ^минус

Зачепився місяць за вербову гілку,
З чистого джерельця вечір воду п’є.
А в бузковій тиші голос перепілки
До любові кличе, що у серці є.

Я – землі цієї паросток зелений,
Я – цієї висі крапля дощова.
Заплелись у мене, приросли до мене
Жито і дерева, квіти і трава.

Приспів:
Ні, для мене щастя іншого не треба,
Хоч бува тривога очі обпече.
Лиш би рідний колос, лиш би рідне небо,
Опускали руки на моє плече. (весь куплет – 2)

Краю мій коханий з батьківським порогом,
Світку мій високий з маминим чолом.
Я прийду і стану з дальньої дороги,
Я прийду і стану під твоїм вікном