Куплет:
Я любила людей на відстані
Простягнутої руки:
Проводжаючі десь на пристані,
На вокзалі, або уві сні
Я дивилась їм вслід , не слухала.
Не лічила до зустрічі дні.
Тільки серце у ребра стукало,
наче птах умоєму вікні.
Приспів:
Я любила людей примарою,
забуваючи сенс буття,
почуттями напівзів'ялими,
я так само любила життя.
І тоді я збагнула: відстані
Це не милі й чужі міста.
Це коли, згорнувщись обіймами,
У душі все одно - пустота.
Пустота.
Куплет:
Це коли ти роками дивишся
На людей крізь прозоре скло
І боїшся, щоб хтось затримався,
Чи залишив на згадку пальто.
Я любила з людьми прощатися,
Проваджаючи їх на вокзал.
Щоб не встигнути в них закохатися
І покласти на серце тягар.
Приспів:
Я любила людей примарою,
забуваючи сенс буття,
почуттями напівзів'ялими,
я так само любила життя.
І тоді я збагнула: відстані
Це не милі й чужі міста.
Це коли, згорнувщись обіймами,
У душі все одно - пустота.
Пустота.
М-м-м
