Мене з дитинства вчили
щоби я міг дати здачу
І все тримати у собі,
бо мужики не плачуть
Не перебивати старших
і учитись на 12 балів
Але мені чомусь досі страшно
Я не хочу будувати планів
Мене зʼїдає на сніданок почуття провини
Залежу від чужої думки
Як від тютюну
Боюсь не справдити очікування від родини
Я обираю шлях найменшого супротиву
Я обираю жити
Як по підручнику
Бути
Для всіх зручним
І не дай бог
когось образити
Мовчати і не влазити
Я розумів, що зіркою стати
наврядче вийде
Що універ це добровільно-примусовий вибір
Що мені не працювати в наса
І не ставити на ноги пінгвінів
Я кричатиму "Вільна каса"
За 20 тисяч гривень
Мене поставили у кут
колінами у гречку
Я промовчу бо плачу мовчки
Все перетерплю
Як пташення, що хоче вилетіти
Із гніздечка
Я сподіваюсь
Що колись злечу
