Біль, заповзає в душу темним змієм
Я, з ним зміритися мушу та не вмію
Як, забути очі що пронизують мене
І стан дівочий наче диво неземне
Її краса у мить затьмарює думки
Я б все віддав, щоб доторкнутись до руки
Так! Я б все віддав, щоб цілувати ті вуста
Але приреченням моїм є самота
Чи вартий хтось її любити взагалі
О Есмеральдо, ти найкраща на землі!
Біль, застилає небо пеленою
І, закриває всесвіт мій стіною
Мрій, ріка несе мене в країну небуття
Яким нестриманим буває почуття
О небеса! У чому дух мій завинив?
Циганки образ все єстство заполонивь
Так, оця краса не наче квітів аромат
Я став рабом її спокусливих принад
А тіло - одержиме пристрастю - горить
О Есмеральдо, чи мій бог цей гріх простить?
Біль, мов ножем думки про щастя крає
І, знову серце в грудях завмирає
Як почую кроки, майже невагомі, я
І наче грім у скронях прозвучить ім'я
У всіх жінках на світі бачу я одну
Та одягає страх сорочку крижану
Ні, цю згубну мрію я нікому не віддам
І височіє наді мною Нотр Дамм
Пробач, що не дотримав слова, Флер де Ліс
Для Есмеральди, я букет лілей приніс.
У всіх жінках на світі бачу я одну
І як мені забути, вроду неземну?
Ні, цю згубну мрію я нікому не віддам
І височіє наді мною Нотр Дамм
Вона танцює, мов метелик у садах
А я повторюю ім'я, Есмеральда,
ЕСМЕРАЛЬДА!
