Мій світ ніколи ще не був таким крихким
Мій світ ніколи ще не був таким гучним
Як літній грім
І жоден, жоден перехожий, не був іще таким своїм
Побільше б рук, щоб обійняти кожного
А втім—
[Приспів]
Мені би сили твоєї хоча б половина
Я б частіше любила, я б частіше любила
Але всередині мене усе ще плаче дитина
Чому? (Чому?)
Чому всі квіти могилами?
Напам'ять вивчена мантра щоночі наче лавина:
"Хіба так справедливо? Хіба отак справедливо?"
І засинати під ранок
Нема вже сліз наостанок
Я знаю буде світанок
[Куплет 2]
Мені здається: не страшно вмирати
Страшніше знати, що є люди — звірі
Замість рук — з пазурами лапи
Замість серця — насос підшкірний
Мені здається було б добре вміти
Нести любов, як вогонь Прометей
І обійняти всіх, кожного в світі
Може б так було менше смертей
