Скільки можна лити,
скільки можна бавити слова?
Вони не діти
Між бетонні плити
пробивається-кричить трава:
«Я –жива!»
Дайте їй руку, відступіть їй світла, дайте води!
Я ж бачила, я зрозуміла знак:
Усе навпаки і усе не так,
Навіть ти!
Пообіцяй мені, пообіцяй мені,
Що завжди горітиме світло в твоєму вікні.
Пообіцяй мені, хай навіть не збудеться,
Що «завтра» негайно і невідворотно відбудеться!
Пообіцяй мені………
Зараз вимкнуть воду,
і я знов не встигну змити гріх,
Вчорашній гріх.
Він мою свободу розітне навпіл,
жбурне до ніг,
До твоїх ніг.
Цей світ речей, а речі – хворі!
І ти вже тут, у тому хорі!
Йди на голос мій,
Йди на голос мій...
Пообіцяй мені, пообіцяй мені,
Що завжди горітиме світло в твоєму вікні.
Пообіцяй мені, хай навіть не збудеться,
Що «завтра» негайно і невідворотно відбудеться!
Пообіцяй мені…
