ти спала, коли
розпочався «ад»,
ти бачила свої сни,
ніби це було сто років назад.
ніч ще не пішла,
день ще не прийшов,
а вона тебе вже знайшла –
війна!
ні, не любов.
ти дивишся в очі,
дивишся в очі дитині –
ти не розумієш,
хто дав життя людині
тій, що прийшла забрати твоє життя?
ти дивишся в очі,
дивишся крізь очі свої,
ти не розумієш,
хто стоїть перед тобою?
хто?
невже ця дівчина - то є я?…
але ти знаєш,
що ти на своїй землі.
і ти пам’ятаєш,
як народилась тут восени.
і ніхто не зможе
тобі наказати, що:
якщо хтось на тебе не схожий –
значить - це зло,
найбільше зло!
значить - це зло,
найбільше зло!
і ти біжиш, і ти стоїш,
і ти намагаєшся дихати.
і ти мовчиш, і ти кричиш,
і ти намагаєшся дихати.
і ти не їж, і ти не спиш,
і ти намагаєшся дихати.
і ти тримаєш дитину,
співаєш дитині –
ти намагаєшся дихати!
але завжди знаєш,
що ти на своїй землі!
і ти пам’ятаєш,
як народилась на ній тієї осені,
і що зло не вічне,
що воно згубить в кінці само себе.
але так незвично,
що хтось ще не розуміє,
не розуміє це!
а вона прийде!
може вночі, а може вдень!
твоя перемога обійме всіх і тебе!
але якою ціною?!
якою ціною це?!…
твоя перемога виправить все!
твоя перемога врятує все!
твоя перемога виправить все!
моя перемога!
