Нашептали воронам,
Наче вони соколи
І послали воронів
Стежками високими
Тяти небо, мов ножем,
Крилами зі смолі,
Руйнувать життя чуже ,
Руйнувати долі...
Хмари тої чорний дим,
Що бідою кличуть,
Замість світла запалив
Поминальні свічі.
Сонця теплі промінці
Затулив імлою
І в Марії на щоці
Біль застиг росою.
Чи знала Марія що ті смоляні крила
Принесуть до міста іі вогнені зливи
І вогнем садочки обернуТЬ У пустелі
І загублять квіти весни.
Та вже і не плаче, бо скінчилися сльози,
І давно не чулися від гуркоту грози.
Віддані тут кожній оселі та й дому
Місто заслоняють сини
І сини у бій ідуть
Проти хмари воронів
Бо їх рідну землю рвуть
Не плуги та борони
Пошматало все живе
Буйними вітрами,
Але місто оживе
І загоїть рани.
П'ючи кров людську, як грог,
Розгулявся демон
Якщо бачить все це Бог?
Я питаю - де він?
Чи знала Марія що ті смоляні крила
Принесуть до міста іі вогнені зливи
І вогнем садочки обернуТЬ У пустелі
І Загублять квіти весни.
Та вже і не плаче, бо скінчилися сльози,
І давно не чулися від гуркоту грози.
Віддані тут кожній оселі та й дому
Місто заслоняють сини
