Ой у полі, полі
Ой у полі, полі Дуб на дуба звився,
Добрий був синочок Доки не женився.
А як оженився Та вже жінку має,
Він про свою маму Більше не згадає.
- Сину, мій синочку, Сину мій вірненький,
Скажи мені правду, Хто тобі рідненький.
Чи жінка, чи теща, Чи рідная мати,
Скажи мені правду, Бо я хочу знати.
- Жінка мені, нене, Бо моя дружина.
Теща мені рідна, Бо її родила.
А ти, стара мати, Мусиш пробачати.
Не хоч пробачати, Можеш йти із хати.
Ой у полі, полі Мати жито жала,
Син сказав: "Добридень" Мати промовчала.
- Мати, моя мати, Чи ти горда стала,
Я сказав: "Добридень", А ти промовчала.
- Сину, мій синочку, Я не горда стала,
Через дрібні сльози Тебе не пізнала.
- Мати, моя мати, Покинь жито жати,
Приходи до мене Віку доживати.
Будеш, моя мати, Жити у коморі,
Бо на кухні діти, А жінка в покої.
- Прийшла я до сина, Не застала вдома,
А моя невістка Не сказала й слова.
