Володимир Івасюк Відлуння твоїх кроків ^минус

Твої кроки мій забрали спокій,
Ти від мене йдеш в осінню ніч...
Я ж у мріях біля тебе, збоку,
Віями торкаюсь пліч.

І плине час білим птахом в чисту голубінь.
Чому це нас роз’єднала тиха далечінь?
Скажи, чому на моїх вустах є тінь журби?
Луну одну залишив для мене ти.

Те відлуння в моє серце б’ється,
І воно спішить за ним услід.
Стихнуть кроки, та не стихне серце.
Жду тебе з далеких літ.